Всесвітній день боротьби з дитячою працею
Всесвітній день боротьби з дитячою працею було засновано Міжнародною організацією праці у 1997 році для привернення уваги до великої проблеми дитячої праці та дій і зусиль, необхідних для її ліквідації. З 2002 року Всесвітній день боротьби з дитячою працею визнано Організацією Об’єднаних Націй.
Проблема дитячої праці посилюється щороку. Більше 200 мільйонів дітей працює у всьому світі, у підсумку, діти позбавлені можливості отримати навіть середню освіту. Більше половини працюючих дітей піддаються жорстокій експлуатації, працюють у небезпечних умовах, страждають від рабства та інших видів примусової праці, залучаються до незаконної діяльності, включаючи проституцію, торгівлю наркотиками.
Принцип 9 Декларації прав дитини, прийнятої Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1959 року, проголошує, що «дитина не може прийматися на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй у жодному разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які є шкідливими для її здоров’я або перешкоджають її освіті, фізичному, розумовому чи моральному розвитку».
Стаття 32 Конвенції про права дитини, ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, визначає, що «держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку».
Згідно з частиною другою цієї статті, держави-учасниці вживають законодавчі, адміністративні і соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим, щоб забезпечити здійснення цієї статті. 3 цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів, Держави-учасниці, зокрема:
а) встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу;
b) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умови праці;
с) передбачають відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення ефективного здійснення цієї статті.
Законодавство України, насамперед глава ХІІІ Кодексу законів про працю України визначає особливості праці дітей, які спрямовані на дотримання їх прав. Відповідно до норм цієї глави не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.
Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.
Таким чином, українське законодавство відповідає всім міжнародним вимогам.
Водночас, з 2014 року з початком агресії російської федерації проти України, та особливо після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, на окупованих територіях України діти піддаються жорсткій експлуатації, страждають від примусової праці та мілітаризації, примусово залучаються до незаконних збройних формувань, що є грубим порушення міжнародного законодавства, насамперед Конвенції про права дитини. Всі винні будуть притягнуті до відповідальності та покарані, а після Перемоги всі права українських дітей будуть відновлені, а діти, примусово вивезені на територію російської федерації, будуть повернені в Україну.
