4 червня Всесвітній день безневинних дітей, які постраждали від агресії.
4 червня відзначається Всесвітній день безневинних дітей, які постраждали від агресії. Цей пам’ятний день запроваджено рішенням Генеральної Асамблеї ООН на одному зі спеціальних засідань з питань про Палестину у 1982 році.
19 серпня 1982 на своїй надзвичайній спеціальній сесії з питання про Палестину Генеральна Асамблея, "будучи приголомшеною величезною кількістю безневинних палестинських і ліванських дітей - жертв актів агресії Ізраїлю", постановила відзначати 4 червня кожного року як Міжнародний день безневинних дітей - жертв агресії.
День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України відзначається з 4 червня 2022 року.
Порушуючи тему дітей і їх майбутнього, неможливо сьогодні не згадати про те, що є діти, у яких немає сьогодення - це діти, що перебувають в зоні воєнних конфліктів. Навряд чи ведеться статистика, яка враховує, скільки дітей гине під час локальних конфліктів по всьому світу.
Для того, щоб громадськість не забувала про те, що під час війни гинуть не тільки солдати, ООН заснувала Міжнародний день дітей - безневинних жертв агресії. Але діти гинуть не тільки в зоні військових дій. Сколихнувша світ хвиля небачених по аморальності терористичних атак також забрала багато життів невинних дітей, визначила новий вимір загрози, яка походить від міжнародного тероризму для всього людства.
Більше ніж 1899 дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії РФ. Станом на ранок 27 травня, за офіційною інформацією ювенальних прокурорів, 548 дітей загинули та понад 1351 отримали поранення різного ступеня тяжкості.
Про це повідомили в Офісі Генпрокурора.
Найбільше постраждало дітей у таких областях: Донецькій — 532, Харківській — 378, Херсонській — 152, Дніпропетровській — 139, Київській — 130, Запорізькій — 108, Миколаївській — 105.https://t.me/pgo_gov_ua/24032
Найпоширеніша жахлива агресія сьогодення – військові конфлікти. А тому метою Міжнародного дня дітей-жертв агресії є привернення уваги світової спільноти до болю та страждання дітей усього світу, які піддаються фізичному та морально-психологічному насильству під час війни.
Діти України, на превеликий жаль, вже знають, що таке воєнна агресія. І не з історичних джерел або кінострічок. Наші діти на власні очі споглядають жахіття війни, її наслідки – і ці чорні тіні закарбовуються у пам’яті молодого покоління назавжди. Біль і страждання наших дітей – відповідальність і провина дорослих. Тих, які подорослішали лише фізично, але залишилися духовно у своєму незрілому, викривленому образами минулому.
Саме байдужість дорослих всього світу є зеленим світлом для подальших злодіянь країн-терористів. Наша повага до себе підсилюється вміннями коректно та дипломатично захистити власний простір від всіх видів агресії. Адже діти підсвідомо вчаться у нас і потім житимуть за цією моделлю поведінки. Тож нині ми кажемо тверде та впевнене «НІ» фізичному та морально-психічному насильству безневинних дітей.
Уманським НСУ було зібрано цитати дітей про сьогодення. Своїми висловами та цікавістю вони прагнуть достукатися до сердець дорослих людей. Ось що вони кажуть:
« А хто наміряв війну?»
«Ще так багато хорошого хочу встигнути зробити»
«Я хочу миру, набридло сидіти у підвалах!»
«Не вбивайте мене, я – хороший»
«А можна дожити до 100? А у кого треба попросити?»
«Я вже навчаюся дипломатичній справі, аби не допустити жодної війни у світі».
«А росіяни вчили в школах, що кордони іншої країни перетинати без дозволу не можна, чи тільки українці таке вчать?»
«А у путіна теж є мама? Чому вона його не сварить?»
«…скажи росіянам, що небо для повітряних зміїв, а не для ракет та бомб»
«Чому росіяни такі злі, що на нас напали? Ми можемо дати їм здачі?»
«Тобі страшно, коли є сирена? Давай я триматиму тебе за руку міцно-міцно!».
«Чому російці на нас напали, що поганого ми їм зробили? Я не хочу, щоб вони прийшли до нас додому і грали на моєму PlayStation».
«Мам, обіцяю, навчатимуся добре, зможу переконати всіх, що росіяни брехуни і чинять зло»
«Зроби тихше музику, бо не чути коли сирени нас спасатимуть».
А це вислів Олексія Стеценка, йому 4 рочки і він мешкає нині в м. Умані: «Мамо, так хочеться додому, в наш будинок… Там їхали російські танки та стріляли. Отак – БАБАХ. І потім будинки горіли, і наш, і люди всі бігли, і ти мене несла на ручках у ковдрі…. Тато на війні і нас захистить? Він скаже росіянам но-но-но, і вони втечуть. А я тут буду тебе захищати. Щоб у тебе ніхто не стріляв».
Наразі війна триває, але ми маємо гарних ангелів-охоронців. Ми можемо жити і творити добро попри все, в першу чергу допомагаючи рідним і власним діткам. Нам властиво аналізувати дійсність – і ми мусимо вчити цьому своїх дітей, аби уникнути подальших таких війн, катастроф і непорозумінь, злочинів та агресій. Тримаймося, українці, за нами правда свята. А з такими мудрими малюками – ще й світле і мирне процвітаюче майбутнє!
фото мережі інтернет
